Каталог статей

     Пам’ятаєте славнозвісні слова з кінофільму «Попелюшка»: «Чому мені не сказали, що мій син – принц – уже виріс?». Ось так і ми інколи прокидаємося вранці, тягнемося до потилиці сина чи доньки, щоб поцілувати… А голова раптово ухиляється, дитина, наша дитина обурено каже: «Я вже не маленька!», «Відчепись! Облиш мене…!». І, нажаль, це ще не найгірше, що можна почути від вчорашніх ще таких слухняних дітей. А тоді починається конфліктна ситуація. Батьки стверджують що їхні права більш значимі ніж дитячі, бо вони ще не є такими дорослими, щоб вирішувати щось самостійно, а діти суперечать такій думці батьків. Але, що більше батьки стверджуються в своїх правах, то більший опір підлітка. Що більше розуміємо, що дитині потрібно, то менше вона до нас дослухається. Ми хочемо для них найкращого, а вони «невдячні», вибирають погані компанії, відсторонюються від дому, і вибирають аж ніяк не «пепсі» як у рекламних роликах. Тоді батьки кидаються від крайнощів до крайнощів – від апатії до спалахів гніву, інколи навіть намагаються вплинути старим дідівським методом – ремінцем. Але, на жаль, прірва непорозуміння стає все глибшою, діти живуть поруч, але самі по собі.

   Якщо підліток роздратований, незібраний, не чує вас – це ще не означає, що він хоче вас образити. Найімовірніше, йому самому дуже погано, він чимось засмучений, і як із цим впоратися – сам ще не знає. Подивіться йому в очі зі співчуттям. Запитайте тільки одне: «Як ти? Який у тебе настрій?». Бо часто буває так, що ми самі себе не розуміємо, то чого ми очікуємо від дітей. Буває так що хочеться щоб нас любили незважаючи ні на настрій, ні на проблеми, ні на наші недоліки, любили такими , які ми є!  

   І, ще батькам просто необхідно знати особливості раннього підліткового віку (перехід від дитинства до юнацтва) – від 10-11 років до 14-15, щоб розуміти. Що відбувається з ними та їхніми дітьми, щоб дійсно допомогти, а не зашкодити. 

  Найкращою лінією поведінки на весь підлітковий період стане прийняттям батьками ролі «батьків – консультантів». Розмовляти бажано наодинці, коли підліток у спокійному стані, дивлячись у очі, всім своїм виглядом  демонструвати увагу і зацікавленість. Треба мати на увазі: підліток дуже чутливий до фальші. Якщо ми на маємо часу  або не можемо зосередитися на розмові «про наболіле», краще і не розпочинати. Брехню і роздратування теж вловить моментально. Не треба ставити прямих запитань: «Де ти був? Що робили в школі?». Підліток  або замкнеться, або відповість з агресією, і, як правило, неправду. Просто потрібно спробувати налаштуватися на хвилю дитини, вловити момент, коли вона хоче з вами поділитися, і просто уважно слухати, підкріплюючи це стверджувальним хитанням головою, словами: «Так-так! Розумію…». Можна спробувати притиснути до себе, якщо дитина  потребує підтримки, погладити по голівці. Але в жодному разі не робити цього, примушуючи підлітка! Йому як ніколи потрібне розуміння. 

 Через великі фізичні  зміни в організмі підліток стає дратівливим, нестриманим, з’являється надмірна образливість, не контрольованість, навіть неадекватність. Він відчуває невпевненість, важко переживає невдачі, не хоче відкривати свого стану, прикриває грубістю, байдужістю, неуважністю, оскільки боїться бути посміховиськом. А нам здається, що робиться все навмисно, щоб дошкулити нам, зіпсувати настрій. Та в цьому немає ніякої провини дитини, вона сама жахається своєї нестриманості. Але вдіяти, найчастіше, нічого не може. 

  У цей же час у свідомості підлітка відбувається втрата «дитячого статусу», хоча зберігаються нереалістичні уявлення про привілеї і статус дорослих. І потрібно нам, дорослим, весь час шукати «золоту середину»: і ставитися тільки як до дитини не можна, і лише як до дорослого – теж ні, надто раптовий перехід завдасть шкоди. Завдання з нелегких, але ж це ваші діти, і ви їх любите, любите такими які вони є! Тому треба шукати підхід індивідуально.